Сорока на плоті / The Magpie
Російський шовінізм
Російській шовінізм як вияв анти людської теорії, расового геноциду має різні прояви і мімікрію. Цілий „колос на глиняних ногах” під чудернацькою назвою Союз Совєтських Соціалістичних республік був одним з його проявів. Історія вже зробила свій присуд. Не має СРСР, не має „імперії зла” як влучно висловився американський президент Буш.
Але, як не прикро, як не страшно, живе російський шовінізм; що вже зазначив вище, є найбільш огидна форма національної та ментальної ворожнечі. Російській шовінізм нині не те що маскується, а послаблений розпадом останньої імперії в світі, шукає інші форми свого впливу – від дріб’язкових до масштабних. Підірваний газопровід у Грузії, мовна проблеми в Україні, підтримка режиму Лукашенко в Білорусі, кров Чечні : все це прояви російського великодержавного шовінізму.
Будь-який вияв етногеноциду викликає відразу і спротив у цивілізованої людини. Навіть німецькі нацисти мали своєрідний кодекс честі. Історія зберегла тому чимало прикладів. А ось російські шовіністи позбавлені будь-яких морально-етичних табу. Вільні від них абсолютно, у них відсутні совісні якості до стерильного рівня.
Саме такі думки виникали у мене, коли ознайомився з „дослідженнями” якогось С. Миронова на веб-сайті : www.maidan.org.ua про історію українського голодомору. В довжелезному дописі цей московський нелюд доводить що голокост українського народу „ вигадки українських націоналістів”. Такий не більше і не менше головний лейтмотив писанини тваринної істоти у людській подобі. Вживаю такі порівняння не через засліпленість гнівом і брак інших аргументів.
Просто загальновідома істина. Людина на відміну від тварини здатна до гуманістичного ставлення щодо собі подібних, має властивість співпереживати біді іншого. С. Миронов, судячи з його опусу, цілком не має подібних людських якостей. То чи заслуговує він у такому випадку називатися людиною в повному розумінні цього слова?
Що ж все таки викладено у міркуваннях апологета сучасного російського шовінізму. Це безкінечна маніпуляція цифрами з різних джерел, компіляція, перекручування фактів та їх довільне трактування. Тут маємо діло із застарілим арсеналом фальсифікацій сталінсько-брежнєвської доби. Лише один приклад.
Декларуючи тезу про те що начеб-то українці були не вороже наставлені до сталінського режиму – головного інструментарію голодомору 1932-1933 років - С. Миронов посилається на те що під час Другої Світової війни в Україні не існувало масового національного руху опору проти радянської влади. Що спостерігалося у Прибалтиці та деяких інших регіонах СРСР. Ну, які тут можуть бути взагалі підстави для полеміки?!
На загал, існування на планеті Земля такої людської ментально-духовної аномалії як С. Миронов не потребувало б нашої уваги. Коли б С.Миронов та його спільники не становили й надалі загрозу для української громади.
Адже коли везти мову про цей конкретний випадок, то можна висловити наступне. Відкинути правду про український голодомор це визнати те що наша спільнота і надалі перебуває в колоніальній залежності від найбільш дикунської в світі імперії, що й по сьогодні Москва вважає себе господарем в наших оселях. Що може бути аморальнішим для кожного в кого в грудях українське серце?!
Фідель Сухоніс, письменник, видавець журналу „Бористен”
posted 03.23.2006
